Віталій Вернидуб: «Батя сказав: «Залишаєшся тепер за старшого…»

Капитан луганської Зорі дав ексклюзивне інтерв’ю zbirna.com.

— Віталію, де ти зараз перебуваєш?

— В Запоріжжі. У місті начебто тихо, але в області напруга дещо ​​зростає. У зв’язку з цим я вирішив відправити свою сім’ю до безпечного місця. Три доби — і вони опинилися в Польщі.

До мене переїхав Діма Хомченовський. Разом ми намагаємося допомагати чим тільки можемо у цій ситуації. Ходимо на чергування, приймаємо людей і таке інше. Стежимо, звичайно, за новинами, і це, гадаю, зараз найскладніше. Читаєш усе це, дивишся, що творять ці сволоти, — і отримуєш якийсь розрив мозку. Серце болить за людей, країну.

— Зв’язок із батьком підтримуєш?

— Звичайно. Як мінімум один раз на день він точно телефонує. Роботи, каже, багато. “Так, як за цей час, синку, я давно не рухався”, – сказав він учора. За ці дні вони переносили різний вантаж приблизно під 60 тон. Тяжко, але тато сам дивується, звідки сили беруться. Напевно, Бог допомагає, адже, як він увесь час наголошує, потрібно швидше видавлювати ворога з нашої території.

— Твоя перша реакція, коли ти дізнався, що батько йде до ЗСУ?

— Я його навіть не встиг побачити. Ми живемо в різних будинках, він повернувся з Молдови, набрав мене і каже: «Синку, я йду, а ти залишаєшся за старшого. Дай Боже, все буде добре, і ми побачимось».

Мене не здивував вчинок батька. Знаю його позицію, знаю його вчинки, тому як тільки все почалося, зрозумів, що батю, як я його називаю, вже ніхто не зупинить. Він любить свою країну, любить свій народ і все віддасть заради перемоги.

— Погано, що Юрій Миколайович знову почав палити…

— Так, я теж бачив це фото. В принципі, він і раніше палив, але зараз став більше. Єдине — що поповнювати запаси, каже, нема чим. Цигарки зараз у дефіциті.

— Мама у Запоріжжі?

— Так, вдома. Вона з моїм молодшим братом і нікуди не збирається їхати. Каже, що буде у місті до переможного кінця. “Зі свого будинку не тікають”, – сказала вона.

— 2014 року футболісти Зорі вже проходили щось подібне, але не таке, звісно. Згадуєш події восьмирічної давності?

— Коли все тоді починалося, я не міг уявити, що це так далеко зайде. Складалося враження, що ми ненадовго поїдемо, і все заспокоїться. Але безумство наших безглуздих сусідів зайшло надто далеко.

У цій ситуації мені шкода людей, котрі змушені були покинути свої будинки, а тепер проходять цей шлях знову. У мене сльози на очах, коли бачу тих, хто лишає домівки, не маючи великого достатку. Куди їм подітися? Де жити?

Втім, росія настільки нахабно нас «визволяє», що тут важливо просто вижити. А вже цим ми завдячуємо нашим військовим, які своїми самовідданими діями на передовій зберігають наш спокій. Ось це справді гордість нації.

— Колишній генеральний директор Зорі Сергій Рафаїлов нещодавно видав дивний спіч. Не можу зрозуміти, як твій батько міг уживатися з такою недолюдиною в одному клубі?

— Почну з того, що на тему політики вони ніколи не спілкувалися і це було на благо команди. А те, що зараз випливло… Час такий. Відразу видно, хто і чого вартий. Війна закінчиться та розставить усіх на свої місця. Не мені судити таких людей, але я впевнений, що вони вже нічого не дадуть нашій нації та нашій країні. Слава Богу, що їх тут і немає.

— За ці три тижні часто згадував своє дитинство у Санкт-Петербурзі?

— Та буквально вчора думав про це. Згадав, як почав там займатися футболом у дитячій школі під час виступів батька за Зеніт. Згадав і змусив себе забути. Просто хочу стерти все це із пам’яті.

Я намагаюся зрозуміти звичайних людей, які кажуть, що ми нічого не вирішуємо. Але не можу. Вирішуєте! Ви обирали цього вбивцю на посаду президента, ви можете зробити щось і зараз. Але в тому й різниця між нами. Коли українця утискають у його правах, він встає та бореться за свою свободу. А там, на росії, все інакше. Люди мовчать і самі себе заганяють у могилу.

Зараз мене взагалі нічого не пов’язує з цією країною, і я зроблю все, що від мене залежить, щоб так було й надалі. Жодних контактів і нічого спільного.

— Питання щодо мовчання провідних російських футболістів, гадаю, можна вже не ставити…

— Та це взагалі без коментарів! Перелякані люди – що з них взяти? Переживають виключно за свій гаманець, хоч там вистачить, щоб забезпечити кілька поколінь.

Я, до речі, хочу висловити свою повагу до Андрія Вороніна та Ярослава Ракицького, які сказали все, що думають, розвернулися і поїхали. Чоловіки. Хоча того ж Рака постійно хейтили за те, що не співає гімн тощо, а хтось прапорці на обличчі малював, а тепер ховається. Та покажи ти свої яйця! Хоча вже, гадаю, не треба. Нема чого там показувати.

— Перегляд футболу у багатьох зараз не заходить. Як у тебе?

— Та сама історія. Пару тижнів навіть результати не всі дивився, але останнім часом, буває, вмикаю. Футбол зараз відійшов навіть не на другий план, а на кінець списку.

— А який у тебе перший пункт у цьому списку?

— Такий, як і у всіх нормальних людей: перемога України та її світле майбутнє. Я впевнений, що цей жахливий кривавий досвід зробить нас сильнішими. Наша країна стане ще кращою, ніж була. Сподіваюся, що чекати лишилося недовго.

Джерело: uk.zbirna.com

Обговорити цю новину ви можете на гостьовій нашого сайту