Микита Шевченко: “Для мене загадка, чому Шевченко нікого не викликав із “Зорі”

Никита Шевченко / zarya-lugansk.com

Голкіпер луганської “Зорі” Микита Шевченко ексклюзивно для “Брутального Футболу” поділився своїми враженнями щодо збірної України, розповів кого з гравців “Зорі” хотів би бачити у складі “жовто-синіх” та пригадав невдалу оренду в “Іллічівець”.

– Як тобі матч збірної України проти Північної Ірландії? 

– Хороший матч, досягли результату, головне, що всі залишилися живі. Усі критикували команду, що не було перемог. Хлопці дали вболівальникам надію, загалом я залишився задоволеним. Не забивають, але я думаю, що всі голи залишають на Євро, хочеться вірити.

– Бахрейн, Північна Ірландія та Кіпр – збірні, які нижчі за рангом України. Не краще було зіграти спаринги перед Євро бодай з рівноцінними суперниками? 

– Я не знаю, бачите, нормальні суперники, зараз у футбол вміють грати всі. Головне підготуватися, награти комбінації, тренерському штабу видніше, що вони хочуть від цих матчів. Можливо, якийсь психологічний бік, а то б зараз зіграли з Іспанією, “хлопнули” та думали, що ми чемпіони Європи (сміється – прим.). Тут багато аспектів, які тренерський штаб переслідував, тому головне, щоб зараз ніхто не отримав травми, спокійно підготуватися і виконав те, що вимагають тренери.

– Яких футболістів з вищеназваних збірних ти знаєш?

– Чесно скажу, то я по прізвищах в УПЛ не всіх знаю, напевно (сміється – прим.). Якщо є якийсь топовий матч, то можу подивитися, а так щоб слідкувати, то не буду лукавити, не сильно це роблю.

– Що скажеш про остаточну заявку збірної на Євро?

– Моя думка, напевно, не важлива, є тренерський штаб, він відповідає за результат. Якщо він так бачить і це дасть результат, то, значить, зробив все правильно. Я не знаю, я не люблю це обговорювати, можна було, на мій погляд, когось викликати ще. Думаю, що були в УПЛ і в нашій команді хлопці, які бодай авансом заслужили виклик. Тренери бачать хто як виглядає, тренується – означає, що так має бути. Я сильно не лізу в це, не засуджую, є тренер, він відповідає за результат, а в підсумку ми подивимось, чи це правильне рішення, чи ні. Така заявка, все покаже час. 

– Мережа просто вибухнула, коли побачила там молодого Георгія Судакова. Як думаєш, це виправданий ризик від Шевченка?

– Ну, знову ж таки, він, значить, щось у ньому побачив, якісь якості, дав йому аванс. Подивимось. Можливо, він зараз на Євро буде зіркою. Я, чесно кажучи, не стежив за ним, не знаю навіть як і що, але в матчі проти Північної Ірландії вийшов, такий бадьорий, знає, що робити та ніби непоганий футболіст. Все покаже час.

– Як гадаєш, якби ти провів повноцінний сезон у складі луганської “Зорі”, то отримав би виклик від Шевченка?

– Не знаю, зараз хороша конкуренція, на нашу позицію багато воротарів, є кого вибрати. Можливо, в якомусь розширеному списку був десь шостим чи сьомим (сміється – прим.), чи п’ятим. Я зараз два роки не можу нормально провести сезон, тому не знаю, все може бути. 

– Чому Шевченко не викликав нікого з футболістів “Зорі”?

– Для мене це загадка, якщо чесно. Не знаю, можливо, не підходять під його стиль футболу. Я сам собі не можу відповісти на це питання. Хоча я вважаю, що бодай кілька людей можна було викликати, хоча б на перший збір. Щоб хлопці розуміли, що працювали цілий рік, недаремно добивалися якихось результатів.

– На твою думку, хто дійсно заслужив на увагу від Андрія Миколайовича? 

– Насамперед, це Владислав Кочергін, за нього мені було трішки прикро. Я вважаю, що хлопець у хорошій формі, стабільно відіграв два сезони під керівництвом Скрипника, майже завжди був гравцем основного складу, думаю, що він це заслужив. Напевно, ще Владлена Юрченка можна було б. Я не кажу брати відразу у фінальну заявку, але просто хоча б познайомити з атмосферою збірної, що за ними спостерігали. Дати поштовх іншим футболістам, що туди можливо потрапити не тільки з “Динамо” чи “Шахтаря”.

– Тебе востаннє викликали до збірної України у жовтні 2020-го року. З ким із збірників ти найбільше товаришуєш?

– П’ятов, Кривцов, Степаненко, Зубков, Михайліченко, Лєднєв. Зі всіма потрохи, не скажу, що кожного дня спілкуємося, але якщо телефонуємо, то завжди будемо раді чути один одного.

– Виокреми трійку найперспективніших футболістів збірної України.

– Іллюха Забарний, Коля Матвієнко і Шапаренко. Шапа дуже додав за останній рік. 

– Чому ти програв конкуренцію Васілю? 

– Та у мене не було часу, щоб конкурувати, якщо чесно. Ось восени після ахіллу я почав грати, потім у мене були наслідки від травми, почала боліти нога і я пропустив. Васіль зіграв доволі добре, використав свій шанс. Взимку я отримав травму, вибув на три місяці, а згодом вийшов і мені зламали ніс (сміється – прим.). Тобто, такого конкурентного тренувального процесу було. Вже другий рік не виходить сезон, Скрипник каже, що мені не можна на збори в Туреччину їздити, якісь травми тільки отримую, на якусь смугу наступив. Дочекаємось білої, нічого страшного, це футбол.

– Юрій Вернидуб говорив, що ти сильніший за Андрія Луніна. Погоджуєшся з ним?

– Ну якщо так сказав, то, на його думку, напевно, сильніший. Я чесно скажу, що більш лінивий, ніж Андрій. Тому що він професіонал своєї справи, я не таким був у його віці. Маю на увазі, у тренувальному процесі, мене тренер завжди ганяв, змушував, ходив за мною. Не знаю, Андрія вважаю сильним воротарем, перспективним, просто зараз немає ігрової практики, але думаю, що в нього все попереду, йому головне зараз грати.

– Ти вихованець “Шахтаря” і “гірники” за класичною схемою відправляли тебе в оренду, тоді ще в “Іллічівець”, але за основну команду ти там так і не заграв. Чому?

– Я був молодий, мені було 18 років, а там воротарі – Бодя Шуст, Рустам Худжамов, було важко з ними конкурувати. Раніше молодим було важче, тому що ти приходиш у команду, там всім по 30 років, у всіх діти, сім’ї, тобі просто так не дадуть відчути футбол. Зараз молодим легше адаптуватися, тому що приходять плюс-мінус одного віку, є кілька старших людей, тож молодь швидше вливається у дорослий футбол. Умови були хороші, мені Маріуполь сподобався, гарне місто, все було для тренувань: поля, стадіон.

– У 2013 році ти перейшов на правах оренди в луганську “Зорю”, тоді ще не було війни на сході України та команда жила і базувалася в Луганську. Які тоді були умови?

– Там було веселіше (сміється – прим.), ми переодягались на стадіоні “Авангард”, потім чекали, поки Юрій Миколайович Вернидуб скаже декілька слів по тренуванню чи взагалі. Сідали в автобус, їхали в Щастя, це селище біля Луганська, десь 40 хвилин, або в місті десь на стадіоні тренувалися. Пацани жартували, що як на заводі – зранку прийшов, а ввечері додому. Не було такої бази, щоб команда заїжджала і жила там.

– Пам’ятаєш той день, коли ти почув перші обстріли? 

– Я пам’ятаю, коли розпочалися захоплення. Потім я поїхав у молодіжну збірну, а дружина залишалась в Луганську, вона мені написала чи зателефонувала, казала, що там страшно, стріляють. Я зі збірної відпросився, прилетів у Донецьк в аеропорт, сів у машину, поїхав у Луганськ, якраз починалися блокпости. Приїхав і забрав дружину, сказав, що їдемо у Запоріжжя, в мене там кум, перечекаємо. Чекаємо вже сьомий рік. Я сильно не застав того всього, було страшно їхати, бо на блокпостах були люди з автоматами.

– Ти родом із Горлівки. Твої батьки там живуть зараз?

– Так, вони живуть в Горлівці, в мене дві бабусі, вони вже старенькі та батьки за ними наглядають. Востаннє там я був ще в 2014 році, опісля – жодного разу. Батьки до мене приїжджали, але зараз не пускають, там зачинено.

– Також з Горлівки Сергій Ребров – коли ти з ним познайомився та чи знайомий взагалі? 

– Ні, я з ним не знайомий, хоча займалися в одного дитячого тренера. До війни в Горлівці було 400 тисяч населення, за територією більше, ніж Донецьк.

– Після донецького “Шахтаря” ти опинився у львівських “Карпатах”. Твоя цитата: “Міг опинитися в Англії або в Італії, але вирішив перейти в “Карпати”. Не шкодуєш, що обрав львівський клуб?

– Ні-ні, вона вирвана з контексту (сміється – прим.). Я не казав, що в мене були пропозиції з Італії та Англії, а я обрав “Карпати”. Вже зачинялося трансферне вікно, “Карпати” мені запропонували, на що я і погодився. Не шкодую, що обрав цей львівський клуб, взагалі ні краплі. Я там був лише три місяці, але мені дуже сподобалося: команди, умови хороші. Шкода, що воно все так сталося.

– Сильно отримав від Смалійчука за лайк посту Тіматі, де він був з Путіним і Кадировим?

– Ну так, струснули. Я пояснював тоді, мені зранку зателефонували, що я там щось лайкнув, а я питаю, що я там лайкав. Знаєш, як в Інстаграмі: сидиш і все лайкаєш підряд. Я тоді від усіх повідписувався, щоб, не дай Бог, нічого не лайкнути зайвого. Смалічук не оштрафував, але пальчиком зробив “а-та-та”.

– Смалійчук – хороший чи поганий? 

– Мені він нічого поганого не зробив, я не можу сказати. Не знаю, я його знав три місяці, важко судити.

– Зараз стежиш за “Карпатами”? 

– Чесно, то я не знаю, за якими саме стежити (сміється – прим.). Не можу зрозуміти, які “Карпати” – “оріджинал”, а які – ні. Чесно скажу – не стежу. Найбільше здружилися з Максом Кучинським, Германом Пеньковим, Мірохою, Льохою Гуцуляком, Орестом Лебеденком, Назаром Вербним, Андрюхою Нестеровим, він до речі в Запоріжжі зараз живе, в одному житловому комплексі з ним, нещодавно бачилися. Навіть з людьми, у яких знімав будинок у Брюховичах, то підтримуємо зв’язок, вітаємо один одного зі святами. Нам із дружиною було комфортно у Львові, дружина за мною завжди, як декабристка (сміється – прим.). 

– Чому ти вирішив повернутись у “Зорю”?

– За пропозицією, говорив з тренером воротарів, запитав, чи є можливість. Клуб сказав свої умови, мовляв, буде не проти, але “уточни з “Шахтарем”. Я пропустив десь місяць, коли домовлявся з “Шахтарем”, а на другий збір вже полетів із “Зорею”. Повернувся тому, що рідна команда, тренер воротарів, Вернидуб мене знав, грубо кажучи, футболістом я став у цій команді, професіоналом, тому хотілося повернутися.

– Український фіфер Євген Мостовик, більш відомий, як Yozhyk, розповідав, що грав з тобою у ФІФА. Важко було грати проти кіберспортсмена?

– Взагалі без шансів (сміється – прим.). Я зараз вже закинув, раніше грав, але ми з Женьою на зв’язку, спілкуємось з ним, коли був у Львові, то зустрічалися. Як познайомилися? Я підписався на нього в Інстаграмі. Грав Вікенд Лігу, якісь гайди дивився, побачив його, знайшов в Інстаграмі, підписався, він мені написав, що приємно і пізніше домовилися зіграти. Ми перед чемпіонатом Європи сиділи та грали проти нього: я, Вітя Коваленко і Бодя Бутко. Бодя щось там з ним бодався, а ми з Вітьком відлетіли, десь п’ятірочку отримали.

– Які ще ігри полюбляєш грати? 

– Останній час граю в PUBG на телефоні. Зараз вже ні в що не граю, можу на телефоні пазли поскладати. 

– Ти підписник “Брутального Футболу”. Як давно стежиш за нами?

– Ще у “Вконтакті” стежив, дуже давно, ще коли Редвану Мемешеву на зуб збирали (сміється – прим.). Гумор подобається, з мене теж можете поугарати нормально. Якщо по ділу та смішно, то чому ні? Я самоіронічний хлопець, завжди можу посміятися.

– Дивишся нас на ютубі?

– Чесно, то ні. Зараз взагалі рідко його дивлюся, хіба перед сном, щоб ввімкнути, хвилин на п’ять мене вистачає і вже ранок настає. Якщо буду дивитися ваші відео, то за хвилину буду засинати? Ну все, тепер буду дивитися (сміється – прим.). Взагалі, коли маю час, то дивлюся “ТаТоТаке”, зараз вже менше, перестало подобатися. Занадто Сеньків перегинає, не подобається, деколи неконструктивно, переходить на особистості. “ЧБД” ще дивлюся, Дудя, про Counter-Strike також можу глянути.

– Який твій улюблений мем на “БФ”?  

– Блін, та у вас стільки мемів, що я так не скажу.

Источник:

Брутальний Футбол
Обсудить эту новость вы можете на гостевой нашего сайта